Прогрес не стоїть дома… І зв'язок не виняток. Колись давно, щоб зв'язатися з іншою людиною, яка була далеко, писали листи, відправляли гінців, запускали поштових голубів, а наприкінці 19 століття Олександр Белл винайшов телефон. Це було величезною зручністю в той час, двох абонентів з'єднував між собою лише проводок. А радіозв'язок, що з'явився на початку ХХ століття, був створений лише для спец. служб. Але вона була настільки зручною, що вирішили її зробити доступною та громадськості.
В одній із попередніх статей йшлося про компанію Motorola, що в цій статті ми лише нагадаємо, що офіційним днем ​​народження стільникового зв'язку є 3 квітня 1973 року, коли Мартін Купер зателефонував з мобільного телефону. А лише через 11 років з'явилася мобільна мережа першого покоління (1G) на аналоговій передачі даних.
1G у той час являла собою аналогову систему з можливістю передачі лише голосових викликів, про можливість передачі даних не могло бути й мови, адже її швидкість була дуже низькою. І не дивлячись на те, що тоді вже існували модеми, вони служили лише для забезпечення більш-менш якісного голосового зв'язку, який був схильний до шумів і спотворень. А вартість хвилини розмови була настільки високою, що мобільний телефон вважався розкішшю.

У той час 1G являла собою так звану «ковдру», що складалася з несумісних між собою стандартів. Так, наприклад, в Америці (Північній, Центральній та Південній) та Австралії існував стандарт AMPS (Advansed Mobile Phone Service – удосконалена рухлива телефонна служба), Італії, Іспанії, Англії, Австрії, Ірландії та Японії – TACS (Total Access Communications System) , у країнах Скандинавії – NMT (Nordic Mobile Telephone), мови у Франції – Radiocom 2000. І у кожної із цих країн відповідно були свої власні не сумісні з іншими системи з устаткування й функціонуванню. Тому дуже скоро було прийнято рішення об'єднати в одну всі європейські системи з можливістю автоматичного роумінгу, тобто, якщо людина знаходиться в одній країні, після переїзду в іншу вона все ще залишається на зв'язку, а виклики повинні автоматично перенаправлятися на її стільниковий незалежно від розташування . Ще одним істотним плюсом було здешевлення власного обладнання та мережевих елементів незалежно від виробника.
Таким чином, 1991 року з'явилися перші мобільні мережі другого покоління (2G). Передісторія їх така – у 1982 році СЕРТ (Європейська конференція поштових та телекомунікаційних відомств) сформувала робочу групу, названу спецгрупою з рухомого зв'язку GSM (Groupe Special Mobile), що займається вивченням та розробкою пан-Європейської наземної системи рухомого зв'язку. У 1989 році обов'язки СЕРТ передали до Європейського інституту стандартів телекомунікації ETSI (European Telecommunications Standards Institute). З початку GSM була призначена лише для країн-членів ETSI. Але багато країн вже мали реалізовану систему GSM, наприклад, Африка, Азія, Середній Схід, Східна Європа, Тихоокеанський регіон та Північна Америка (PCS1900).
Відмінність 2G від 1G було у способі передачі – якщо 1G був аналоговим, то 2G був вже цифровим. До того ж стала можлива послуга обміну короткими текстовими повідомленнями SMS (Short Messaging Service).
Коли будувалися мережі другого покоління, Європа обрала єдиний стандарт GSM, тоді як США – стандарт D-AMPS (Digital AMPS – цифровий AMPS), що був модифікацією аналогового AMPS.

Під час розвитку Інтернету для мобільних апаратів мереж 2G було створено WAP (Wireless Application Protocol – бездротовий протокол передачі даних) – протокол бездротового доступу до ресурсів мережі Інтернет з мобільних пристроїв. Відмінною рисою 2G від попередників було шифрування даних з допомогою цифрового шифрування.
У міру зростання та розвитку Інтернету збільшувалася потреба користувачів у його використанні з мобільного пристрою, таким чином з'явилася мережа покоління 2,5G, яка мала підтримку технологій пакетної передачі даних GPRS (General Packet Radio Service – пакетний радіозв'язок загального користування) та EDGE (Enhanced Data rates) for GSM Evolution – підвищена швидкість передачі у розвиток GSM). Це дозволило збільшити швидкість передачі з 9,6 кбіт/с до 384 кбіт/с.
Наступним етапом розвитку став перехід до третього покоління 3G – стандарт мобільного цифрового зв'язку, що поєднує стандарти W-CDMA, CDMA2000, TD-CDMA/TD-SCDMA, DECT за абревіатурою IMT-2000 (DECT є стандартом бездротової телефонії офісного або домашнього призначення може використовуватися для організації точок гарячого підключення до цих мереж). Основою 3G є протоколи множинного доступу із кодовим поділом каналів.
У сучасному світі технології дозволяють удосконалюватися мало не з кожним днем, так і тут. Сьогодні вже користуються стандартом 4G, розробляють 5G.